Дмитрий Сосновский о чемпионатах Европы и мира, своей «чуйке», медалях сборной Англии, «газующих» россиянах и израильтяне Павле Ищенко

Главный тренер сборной Украины по боксу Дмитрий Сосновский подвел итоги прошедшего в Харькове чемпионата Европы, рассказал о своих впечатлениях по выступлению подопечных и поделился планами на будущий чемпионат мира, который стартует уже в конце лета в немецком Гамбурге.

Тренерский штаб сборной Украины во главе с Дмитрием Сосновским
Тренерский штаб сборной Украины во главе с Дмитрием Сосновским

Дмитре Дмитровичу, як би ви підбили підсумки цього чемпіонату Європи?

Я завжди кажу, казав і буду казати, що коли спрацьовує команда, тут не можна сказати, що хтось один відіграв — Дмитро Дмитрович Сосновський чи окремий тренер, чи окремий боксер. Наша тренерська робота поділяється на блоки. Тобто є тренерський штаб, є самі боксери, є Федерація боксу, яка також грандіозну роботу виконує, є Міністерство спорту, цілий відділ, який також робить велику роботу, є судді, суддівський корпус, який також працює. Це машина, велика команда. Крім боксерів і тренерів працює велика команда.

Після того як пішла наша та команда Лондону, яка досягнула результату, в нас на протязі якогось часу не вдалося створити нічого подібного. Але Україна багата талантами. Що я маю на увазі? От Василь Ломаченко — великий боксер, спору нема, талановита дитина. Ну і Саша Усик пішов. Але, бачите, на їхнє місце прийшов Саша Хижняк. Я вважаю, теж хороший класний боксер. Коля Буценко, Вихрист Вітя. Тобто робота йде і воно закономірно, що українська команда результату такого досягнула в Харкові. Тому що працювали. Працювали й після тої Олімпіади, працювали на результат. Щось виходило, щось не виходило.

Я завжди кажу — є об’єктивні, є суб’єктивні причини. Навіть, коли аналізувати Олімпійські ігри, коли в нас не було медалей. І ви пам’ятаєте, яка там паніка була, верещали деякі люди. Аналіз коли проводився на Виконкомі, дуже багато було заяв, що це майже провал. Я тоді всіх заспокоював. І ті чотири хлопці, які навіть не були сильніші. Тому що не попав такий боксер, як Саша Хижняк на Олімпійські ігри. Манукян, Діма Замотаєв — тобто сильніші боксери команди з тих чи інших причин не попали на Олімпійські ігри. І ті боксери, які були, і Вова Матвійчук і Коля Буценко — вони могли. Я не кажу, що могли взяти багато медалей. Але Коля і Вова могли привозити. І Солоненко Денис перший раз попав, пристойно відбоксував. Тобто Україна це є спортивна країна, і це є боксерська держава, однозначно. Тут навіть можна то не обговорювати.

І тому праця й труд тренерів, хлопців, і всіх тих людей, яких я назвав — і Міністерства і Федерації — всіх воно дало результат.

Що можете сказати про команду? Чи не здивували вас деякі хлопці, наприклад, Віктор Вихрист?

Можна сказати. Але, чесно кажучи, від Віті Вихриста я чекав, я сподівався на його результат. І коли я його виставляв, там теж було багато вереску, писку скрізь. Ви бачили, коли голосували, коли піднімали питання, чому я останнього чемпіона Шевадзуцького не виставляю. Я казав, що це різного класу боксери. Шевадзуцький хороший хлопець, твердий боксер, немає спору. Але я тоді казав, він може виграти бій, або провести бій якийсь хороший, але він не стане чемпіоном. А від Віті Вихриста я чекав медалей. Я не думав, чесно кажучи, що він може стане золотим, хоча й думав, але медалі я від нього чекав.

Це ж дуже все просто, коли деякі ЗМІ, дехто там пише, що от у Сосновського є «чуйка». Та немає в мене ніякої чуйки! Що значить чуйка? Я дивлюся по результатам. Я працюю, як спеціаліст. Якщо Вітя Вихрист на міжнародному рівні виграє міжнародні турніри в Дебрецені, Мангера, й показує хороший бокс, спарингує, працює з Володею Кличком. Я йому також вдячний за те, що викликав Вітю на спаринги, вони багато дали. Є конкретний результат, є рівень боксу. І ніякої чуйки тут нема, тут є як то кажуть, бачення боксу. Може воно є і я його бачу так.

Але я на Вітю сподівався, на медаль, і, дякувати богу, що вона стала золотою. А здивував мене дуже приємно перший важковаговик — це Рамазан Муслімов, тому що у нас все-таки покинув національну збірну серйозний боксер. Я його завжди вважав боксером світового рівня — це Манукян Геворг. Його немає вже в збірній, він не тренується. Тим більше він вже не виступав в першій вазі. Якщо і було якесь бажання виступати, то він більше до другої важкої ваги вже схилявся. Але немає його, він не боксує, не тренується, тому в мене виникла проблема на цьому етапі його замінювати. Так і так думали — не було.

Тому я задоволений цим молодим, 96-го року народження, Рамазаном. Він виграв змагання до 22-х років, став чемпіоном України, став призером до 22-х років чемпіонату Європи, який в Румунії був. Але він якось не складав на мене особливого враження. Щось в ньому було, щось в ньому не було. Але маємо те, що маємо, і я завжди казав, що, допустимо, в 49 кг, напівважкій вазі, коли Саша Хижняк нижче перейшов, і в першій важкій ярко видно вади, які в нас сьогодні проблематичні в команді. Якщо ми говоримо про команду, а не за 3, 4 чи 5 боксерів. В команді ці категорії проблематичні.

І от якраз Рамазан відкрився. Я на нього подивився іншими очима, і, думаю, це появився у нас перспективний важковаговик. Є в нього прогріхи, є над чим працювати, але до Токіо ще далеко, і це тяж першої ваги, з яким можна працювати. І треба працювати.

Про виступ Олександра Хижняка. Чи не занадто витратний такий бокс, як для молодого хлопця? Чи варто, може, десь поберегти Олександра?

Звісно, він дві Європи підряд виграв, і йому важко буде на чемпіонаті світу, але це не його вина. Тут я думаю вина планування, зовсім невірного. Зараз у нас Європа, через 2 місяці чемпіонат світу. Дуже складний графік. А на наступний рік у нас взагалі немає ні Європи ні світу. Тут я не згоден з плануванням. Один рік має бути Європа, один рік — чемпіонат світу. Тому змученість збирається, і звісно ж, тут треба дивитися й акуратненько нам його підводити.

Він дійсно демонструє хороший бокс, і мене дуже радує в тому, що він прибавляє. Він боксер такий, що за нашого часу мало таких є. Навіть Вася Ломаченко, він трошки інакшого стилю. От до його стилю мені ближче Андрій Котельник, який також ваги меншої, але він нав’язував свій стиль, середня ближня дистанція, і дуже добре розбирався в цьому. В Андрія була дуже хороша реакція. А тут Сашко також нав’язує свій стиль, і він дуже грамотний став. Зараз він починає розбиратись, багато захисних дій виконує, і не тільки за рахунок рук. Як раніше? Ставив блок і з цього блоку починав. Зараз він багато спиною почав працювати. Бо в нас з захистом все просто — всього три види захисту є в боксі — за рахунок рук, за рахунок ніг і за рахунок тулуба. Так от, у нього раніше більше було за рахунок рук, а зараз він вже тулубом почав працювати, зараз він ногами працює, зміщається більше від ударів відповідних, відповіді противника. Тобто він стає цікавий.

А тут я з вами згідний однозначно, що тут уже ми для того є. Тренер його особистий, батько. Я про то постійно говорю. Я, як головний тренер, ми повинні давати берегти себе, відновлюватися. Це я вам як би свою думку висловив. Хоча ми не маємо права сьогодні по законам, по уставам АІБА і Європи, критикувати тренера. Тому сьогодні я не критикую, а кажу факт, а ми можемо тільки працювати.

Сьогодні планування таке складене, воно є, так як є. А так, як ми є членами АІБА і живемо в цій сім’ї, значить, повинні підстроюватися і працювати. А тут, я з вами згідний, треба думати, десь берегти. Бачите, я поміняв його. Він не поїхав на міжнародний турнір, а поїхав на чемпіонат Європи до 22-х років. Але там було його завдання боксувати чисто як на міжнародному турніру. Для чого ми туди його послали? Щоб підсилити також нашу команду. Тому що ми виступаємо на офіційних змаганнях і маємо виступати добре. От бачите вони коли приїхали, вони також 5 медалей завоювали на тій Європі до 22 років. І він став чемпіоном. Якби не він вже в нас могло не бути золотої медалі. А він легко пройшов ту Європу, і його ціль була представити добре країну. Зараз вже буде серйозніше, будемо готуватися до світу.

Ну я з вами згідний, треба думати, як берегти, відновлювати. Тому що ситуація дійсно складна. Якщо допустимо, ми модулюємо, що він професіонал. От він якби такий тяжкий бій провів, то мав би там мінімум 4 місяці чи півроку відпочинку, правильно? А зараз ми через 2 місяці ще на серйознішому турнірі будемо виступати — чемпіонаті світу. Там уже азіатські боксери, американські, африканські додадуться, а вони також дуже сильні. Ну, будемо працювати, будемо думати.

Чи не викликало у вас думки, спостерігаючи за розсіченнями і гематомами, з якими на фінали виходили боксери, що, можливо, не варто було знімати шоломів?

Не викликало. Треба йти далі. Я казав це, і добре, що мене підтримали, й наша Федерація боксу і президент і віце-президент мене підтримали в тому плані. От дивіться, про що ми говоримо сьогодні — два змагання одні на одні наклалися, реально, через 2 місяця. Що сьогодні для нас чемпіонат Європи, який проходив в Харкові? І чемпіонат світу, який буде в Гамбурзі, який реально можна сказати, так само міжнародний турнір, але трошки вище? Цей чемпіонат світу — це ми сьогодні готуємо команду на Олімпійські ігри, тому що ми розуміємо, що ми невдало виступили на тій Олімпіаді. Вже не треба згадувати причини, але невдало. Медалей немає — невдало. І ми готуємося до Токіо з вами всі разом. Але діло в тому що чемпіонат Європи відбувався в нас на Україні. Зрозуміло, що нам був потрібен цей виступ команди, потрібно було подивитися на команду.

Вже сьогодні мені кажуть: «От ще треба 5 медалей на чемпіонаті світу». Але це нереальні речі, і вони нам не треба 5 медалей. Якщо ви б запитали, чи треба було хлопців знімати, щоб їх поберегти на світ, то я просто впевнений, що не треба. Треба було, щоб вони ставали чемпіонами Європи. І мені шкода дуже Колю Буценка, капітана нашого, дійсно висококласного боксера, що так з ним сталося. Думаю, що тут прикра помилка суддів. Не можна так. Але то таке.

А от тут, в Харкові, потрібно було брати по максимуму, а уже на чемпіонаті світу попрацюємо. Якщо боженько нам дасть 2 медалі, це буде нормально, і треба всім видихнути абсолютно. От там треба їх пошкодувати. Тому що чемпіонат світу буде проходити в Гамбурзі. Якби він нам ліцензії давав, так як було в Досі, то це зрозуміло. Ну а тут ми їдемо чисто набратись досвіду, і постаратися, звісно, привезти для країни більше медалей. Щоб вона приїхала на Україну, чи одна, чи дві, скільки нам бог дасть. А от уже там розпилятися, кидатися, як то кажуть, на розстріл не треба.

Цей чемпіонат світу треба розглядати, на мою думку, як придбання досвіду. Подивись, на якому рівні ми сьогодні знаходимося, навіть в такій важкій складній ситуації. Що хлопці вже пройшли й пережили. Ну і набуття досвіду для цієї команди. Це саме основне.

А от уже питання чи Європа, чи світ? Звісно, що для нас була важливіше Європа. І я казав на всіх виконкомах, коли ми разом збиралися, що нам дуже важливо виступити на Європі, і воно так і сталося. Боженько поміг і добре, що так.

Що можете сказати про рівень англійського боксу на цьому чемпіонаті?

Тут дуже все просто, ви ж аналізуйте. Дивіться, зараз зрозуміло — порівнюють на чемпіонаті Європи всі спеціалісти, хто цікавиться боксом, збірну Англії і збірну України. Ясно, бо ми стали чемпіонами. Дивіться, в них дійсно хороша команда, в них також працює команда на команду. В них хороші боксери. Але вони зовсім не кращі за нас. Зовсім. В них не рівніша команда. В них також є проблематичні ваги. В них є цікава вага, тих два брата 64 і 69 кг — цікаві. В них важковаговик цікавий. Ну, в них проблеми в 75 кг — нічого там. В них напівтяж — я б нічого там не відмітив. Ну і ці медалі 8 і наших 6, якщо по медалях, то це чисто жеребкування. В них жеребкування було набагато легше, ніж в нас. І тому, якщо брати чисто по команді, я не хочу сказати, що ми кращі за них. Але не сказав би, що вони кращі за нас. Я думаю, що ми рівні команді. Це можна було б вияснити тільки в боях, як то кажуть, стінка на стінку. От допустимо, 64 кг. Він (Люк МакКормак) дійшов до фіналу, а в фіналі поступився вірменському боксеру. А я сьогодні переконаний, особисто моя думка, я її нікому не нав’язую, що наш Мігель Оганісян перший поєдинок йому не програв. В крайньому випадку перші два раунди Мігель був кращий. Він міг так само йти далі.

Англія є Англія. Вони дисципліновані, вони також працюють на команду. В них серйозна бригада тренерів. Але я ще раз скажу, вони не більше нас працюють. Плюс, як на мене, в них міг бути і гірший результат. В них «по дєлу» всі програли в фіналі, ще й подарували Коліну перемогу. В них з 7 — 0 міг бути. От тут їм треба подумати. Тому що в них програли всі чесно. І одна перемога була виграна. Вони завалили фінал, про що можна казати? Значить, або неправильно готувалися, то їх треба питати, або боксери не витримали.

Якщо ми фінал витягнули на собі, тому що ми були биті-розбиті, ви бачили. І ви бачили, хто на рівні майстерності, хто на жилах, на характері, витягнули фінал, то вони (англійці) провалили. Тому що мати одну золоту медаль, і то, моя думка, її нікому не нав’язую, але вона забрана в Колі Буценка ця медаль. І вони могли взагалі без золотих медалей бути.

Хоча, я ще раз кажу, команда в них хороша, в них грамотні тренери і вся бригада. Думаю, вони будуть аналізувати, будуть мінятися. Я маю на увазі до Токіо. І я думаю, що вони конкурентні на світовому ринзі також.

Що можете сказати про перемогу «на жилах» Юрія Шестака в фіналі?

Так, думаю, він заслужив цю перемогу. І дійсно, це була перемога на жилах. Добре, що він став чемпіоном Європи в себе дома. Дуже цікавий, нестандартний, своєрідний боксер з хорошою антропометрією, з фізикою хорошою для ваги легкої, з жорстким ударом з двох рук. Що стосується, тут «на жилах», і чому я на нього надіявся. Він в команді в мене давно, він правда був в 56 кг, але завжди показував цікавий бокс, і на турнірах міжнародних перемагав цікавих боксерів, призерів Олімпійських ігор, світу, переможців Азії. Ну він тут, я вже казав, і його рідний тренер теж, він тут не боксував, він тут бився. Битися й боксувати — це різні речі. Тобто він десь трохи втрачав свої переваги, втрачав ті дані, які в нього є. Харків його гнав: «Юра, давай! Юра, давай!» От Юра й давав.

Давав на характері. І дякувати богу, що все так закінчилося. Давав на характері, на жилах, на волі. І в нього жеребкування дуже складне було, він переміг висококласних боксерів, особливо француза (Соф’яна Оуміху), який був півфіналістом Олімпійських ігор — дійсно хороший боксер, ну і англійський боксер (Калум Френч). Я вам скажу, він в спокійнішій ситуації, якби він... Йому не дали перемогу, ми боксували в лютому на «Странджа» і він в півфіналі, ну чітко, взагалі, гарно, як має бути, як Коля Буценко, чи Діма Замотаєв, по ноткам розклав, ні на яких жилах, цього англійця. Й тоді перемогу 3:2 віддали англійцю, але сам тренер англійський навіть вітав мене і казав, що класний боксер. А зараз він гірше бій провів з цим англійцем, який дуже сильний боксер.

І що вони газують? Мені вже соромно за цю Росію. Вони хоча б не соромилися, що «не чесно, не дали поєдинок». Та росіянин не виграв поєдинок у Юри! Я вам скажу більше, хай вони газують в другу сторону, тому що той росіянин програв нашому Павлу Іщенко, який за Ізраїль виступав в півфінальному бою. Хай вони включать відео і ті всі їхні спеціалісти нехай зберуться, Володимира Володимировича нехай покличуть і нехай подивляться той бій. І той росіянин, за якого вони газують проти Юри, він не мав бути взагалі в фіналі, він мав програти півфінальний бій. Чесно підняв руку і сказав, що він не мав би там бути. Так що нехай вони зіб’ються. А Юра заслужено і чесно виграв.

Ви знаєте, я ніколи не перебільшую, але й переменшувати не хочу перемог своїх вихованців. І Юра чесно переміг і завоював цю медаль. Ну, згідний з вами, що на жилах. Тут згідний.

Не було змоги поговорити з Павлом Іщенком?

Зустрічались, розмовляли. Він нас вітав. Дуже добрі в нас й теплі відносини з ним. Батьки прийняли рішення таке, він поміняв країну. В нього також були складні часи з тими професіоналами, не вийшло. Але він дуже порядна дитина, хороший боксер. І я б навіть більше сказав, він всій ізраїльській делегації сказав, перед півфіналом, що якщо я переможу, то я проти українського боксера в фіналі не вийду. Оце патріотизм, це все правильно. Я з ним жив, я з ним тренувався. Він з нами готувався.

Зараз він виступає за іншу країну. І мене дуже потішило, як він виступив. Бо дійсно, в нього там була перерва, він повернувся з професіоналів з Америки, і тільки почав набирати форму. Але він дуже хороший бокс продемонстрував, ну і Ізраїль підтримав, завоював для них медаль. Там вже купу років взагалі не було медалей на європах. Там колись тяж у них був, якщо мені пам’ять не зраджує. Там багато українських видатних боксерів, тренерів живе. Ми з ними добре спілкуємося, товаришуємо. То в них там був, важковаговик, він завойовував медаль бронзову, а так давно в них не було медалей. І приємно, що Павло їм завоював медаль.

Цікава доля в Павла, кидає його, то з України в Америку, то з Америки в Ізраїль...

Так, вона його б’є, але він трошки сам такий. Знаєте, я вам скажу, трошки вітряний. В нього деколи буває трохи «мозги набєкрєнь» ідуть, і в нього є так. Але зараз, мені здається, він вже зібрався до купки. Тому що я його довгий час тренував не тільки в команді, а й як особистий тренер. А він, все таки, в 19 років став чемпіоном Європи. Це також немало. По дорослому, як то кажуть, — це вартує. І він тоді дуже серйозний бокс демонстрував. І після того він трошки заблудився взагалі по життю, по всьому. Але зараз хоч до розуму взявся. Теж добре. Голова якось посвітлішала, бо він туманний був. Потім ті професіонали, які зовсім йому не потрібні були. Ну зараз, богу дякувати, навернувся на путь істинний. Може, дасть бог, все буде нормально. Я би за, щоб він і Олімпійським чемпіоном став! Тільки щоб не за рахунок нас.